травня 21, 2015

травня 21, 2015

травня 19, 2015

травня 16, 2015

квітня 30, 2015

Виступ Лесі Воронюк на сесії Чернівецької міської ради з приводу прийняття рішення про відзначення Дня вишиванки щороку третього четверга травня

грудня 15, 2014

7

 

 

 

 

 

В мені молоко прибуває на дощ,
І я чую у крові століття,
Я збираю сонця дух з усіх площ,
Маки – із поля, де зачиналось
Генів моїх суцвіття.
Вірші телінькають,
Ніби із глини дзвінки,
Виліплю ще дві дитини,
Вечір наплодить в траві цвіркунів,
А ми за містом знайдемо лози,
Щоби доплести гніздо журавлине.
(с) Леся Воронюк

жовтня 8, 2014

«Быть не причастным к тем событиям, которые происходят сейчас в Украине, означает перейти на сторону врага», – именно эти слова прозвучали со сцены от Леси Воронюк – украинской писательницы, создавшей сценарий документального спектакля «Дерево жизни», премьера которого состоялась в Центре Леся Курбаса 7 октября 2014 года.

Спектакль для большинства участников проекта и, собственно, его руководителя – Юлии Федив, своеобразный способ сказать свое слово о событиях на Майдане, а также предоставить такую возможность каждому, кто чувствует в этом потребность, независимо от позиции, отношения, оставляя все возможные страхи вне процесса.

жовтня 2, 2014

7 ЖОВТНЯ У КИЄВІ новостворений документальний Соціально-політичний театр презентує виставу «Дерево життя». Ця вистава про кожного українця, про те, що відбувається у країні цієї хвилини. Період, який ми проходимо тепер, вирішальний. Кожен з нас робить вибір, від якого залежатиме наше завтра. Це момент істини, момент, коли раз і назавжди треба зрозуміти, ким ми хочемо бути і як далі хочемо жити.
Соціально-політичний театр називає все і всіх своїми іменами. Може бути гостро і навіть боляче, та народження дитини, громадянина чи справжньої країни – процес складний.
Люди, які грають у виставі – не просто актори, вони є водночас і героями, і прототипами своїх героїв. Це робить театр ще більш близьким до реальності, адже по суті люди проживають на сцені своє життя, діляться своїми життєвими історіями, які наповнені боротьбою і байдужістю, відчаєм і несподіваною відвагою, жахливими втратами, які переплітаються з народженням нового життя просто під кулями…
Ідея Соціально-політичного театру об’єднала громадян з усіх куточків нашої нездоланної країни. У творчій групі – біженці та переселенці з Криму та сходу, а також українці зі Львова, Чернівців, Києва…

жовтня 2, 2014

Intensywnym konfliktom społecznym towarzyszy często eksplozja poezji obywatelsko-patriotycznej. Tak też stało się na przełomie 2013 i 2014 roku, gdy pod wpływem wydarzeń na Majdanie wiele osób na Ukrainie zaczęło pisać wiersze. Owocem tego literackiego zrywu stała się antologia Niebiańska Sotnia, zawierająca utwory ponad dwustu autorów, która ukazała się w czerniowieckim wydawnictwie Bukrek.

Żadne zdarzenie w dziejach Ukrainy nie wywoływało tak dużej aktywności literackiej. Oznacza to, że Majdan wykształcił nie tylko nową jakość w ukraińskim życiu politycznym, ale także w kulturze. Literatura i sztuka odegrały niezwykle ważną rolę w obaleniu reżimu Janukowycza: poprzez nie były wyrażane treści protestacyjne, które nie miały szansy na zaistnienie w oficjalnym obiegu ze względu na cenzurę. Na Majdanie prezentowano koncerty muzyczne, wystawy malarskie, instalacje artystyczne, zaś opublikowane w antologii utwory były odczytywane na spotkaniach literackich lub śpiewane jako piosenki. Jednym z kanałów ich dystrybucji był także internet.

жовтня 2, 2014

Суспільна тематика в літературі активно продукується у період розвитку тої чи іншої проблеми чи просто під час проходження суспільством певного етапу і помітно пригасає відразу після того, як цей етап пройдений і зміни відбулися. Громадянська лірика в різних її виявах чи не найяскравіше цьому підтвердження, особливо так звана революційна поезія.

Але чи можемо категорично стверджувати про тимчасову актуальність таких текстів? Воно, може, би так  і було, якби історія не мала властивості розвиватися по спіралі, а суспільні події – чи не з фотографічною точністю повторюватися. Поезія факту є і була свідченням того чи іншого суспільного стану, поки є розвиток цьому станові – доти звертаються до подібного тексту, минає стан – вірш уже сприймають як свідчення, такий собі поетичний документ часу.
Цієї зими медійний простір заповнили цитування українських класиків – «Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте!» (Іван Франко), «Європа мовчала» (Олександр Олесь), поезії Тараса Шевченка,  Василя Стуса, Тараса Мельничука, Василя Симоненка.