жовтня 24, 2011

(За матеріалами німецькомовних наукових статей)

Австрія є унікальним членом Європейського Союзу. Унікальність цієї країни полягає в тому, що вона чи не єдина зі всіх членів ЄС не поспішала до нього потрапити. Будучи однією із найрозвинутіших країн Європи та світу, маючи високий рівень життя та економічні показники, розташувавшись у самому лоні Європи, ця держава без одного року півстоліття спостерігала за розвитком ЄС і тільки у 1995 році наважилася стати повноправним членом конфедеративної організації. Виникає сумнів, чи порушила б Австрія свою політику нейтралітету, якби у 90-х «не підпалили копиці сіна» Чехословаччина та Югославія. Розташовуючись зовсім неподалік таких «міжнародних пожеж» Австрія була вимушена шукати безпекового прихистку, котрий на той час міг забезпечити тільки ЄС.

Країна визнала, що сама може не впоратися із можливим військовим втручанням, а також не матиме сили вберегтися від великого напливу мігрантів. Невеличка моноетнічна держава зрозуміла, що може втонути у морі біженців або ж сама стане ареною сутичок сусідніх країн, тому вступ до Європейського Союзу став в більшій мірі вимушеним кроком, аніж загальнонаціональним бажанням, адже Австрія завжди намагалася сповідувати політику нейтралітету. Вступити до ЄС цій країні було зовсім не складно, на відміну від більшості країн-членів Союзу, які проходили тривалий шлях реформ і дипломатичних скиглінь. Австрія швидко впоралася із вимогами ЄС.

Такий зовнішньополічтиний крок викликав цілу хвилю внутрішніх дискусій, відразу з’явилися прихильники та противники членства держави у ЄС. Більшість противників акцентували увагу на збереженні національної свідомості та ідентичності. Таким чином Австрія стала однією із перших країн ЄС, що ще в кінці 90-х підняли ці питання у кордонах Союзу.

Порушення цих проблем великою мірою суперечить політиці ЄС, адже його мета – досягнення економічних і безпекових цілей через нівелювання економічних, законодавчих та культурних кордонів.

Поставлені цілі Європейський Союз виконав. Він зумів стати успішним конфедеративним утворенням, яке задовольнило внутрішні наднаціональні та національні економічні і безпекові інтереси кожного учасника, та постала інша проблема – не економічна і не політична, а культурно-ментальна.

Хто б міг подумати, що культура і самосвідомість, які завжди вважали другорядними порівняно з фінансовим аспектом, стануть такими промовистими і актуальними.

Як виявилося, для багатьох австрійців питання «Хто ми?» стало важливішим, аніж «Як ми живемо?» Те, що відцентрові тенденції в ЄС поширюються, – факт незаперечний. Їх можна спостерігати вже навіть і в країнах, що стояли при витоках Союзу, зокрема, йдеться про Німеччину та Францію, та все таки повернуся до Австрії.

Протягом останніх кількох років серед австрійців все більше розвивається євроскептицизм. Ця проблема стоїть в одному ряду із основними життєважливими аспектами функціонування держави, такими як економічні показники, зайнятість населення, соціальне забезпечення.

Як показують соціологічні опитування, кожен четвертий австрієць проти членства його країни в Євросоюзі.

На питання, вигідний ЄС для Австрії чи несприятливий, думки розділилися майже порівну, австрійська дослідниця Ерна Апельт наводить наступні дані: 44% опитаних дотримуються думки, що членство в Європейському Союзі вигідне, 43 % вважають, що ні.

Австрійське суспільство переконане, збереження поняття «я – свідомий австрієць» – найважливіше для успішного розвитку країни. До того ж, пропаговане ЄС «я – європеєць» не може заповнити усіх психологічних цеглин формування свідомості. Скажімо, обов’язки, права та поведінка громадянина країни (етнічно-політичного інституту) більш зрозумілі і органічніші, аніж поведінка у межах «я – європеєць». Австрійці одні з перших заговорили про те, що таке формулювання приналежності до європейських цінностей та нівелювання етнічних і національних призведе до поширення космополітизму у крайньо негативних виявах, коли люди не зможуть себе чітко ідентифікувати, а отже визначати своє місце і обов’язки.

Що стосується офіційної політики Австрії, то, з одного боку, в країні пропагується сильна інтеграція, зокрема виховання європейської свідомості і бажання почуватися європейцями, з іншого боку, діє гостра опозиція з цього приводу.

Австрійці поділилися на тих, хто боїться втратити свою ідентичність і на тих, хто боїться того, що країна стане слабшою, вийшовши з Європейського Союзу, адже на його території діє глобальна система спрощеного перетину кордону людьми, товарами та грошима. Ті, хто є прихильником євроінтеграції, запитують противників, чи готові останні бодай би на годину довше перетинати кордон. Для опонентів такий закид не є аргументом, адже вони наполягають, – йдеться про збереження сильної і розвиненої країни, а це можливо тільки тоді, коли люди почувають глибоку відповідальність за країну, в котрій живуть, і ідентифікують себе громадянами держави.

Рівень прихильності до ЄС розділилася серед австрійців за віковим цензом. Підтримка інтеграції у молодого населення значно вища, ніж у людей старшого віку, це пов’язано із їхнім консерватизмом, адже тривалий час Австрія сповідувала політику нейтралітету. Молоді люди більш готові почуватися та називати себе європейцями, а не австрійцями. Старші переконані, – це явище не є позитивним, адже згодом вже просто неможливо буде повернути молоде покоління до старих цінностей, культури, історії та ментальності.

За прогнозами аналітиків, якщо Європейський Союз подолає початок відцентрових тенденцій, не мінятиме внутрішніх і зовнішньополітичних орієнтирів, то у 2030 році тих, хто відстоюватиме національні країни і національну свідомість, стане менше. Натомість у більшості будуть ті, хто називатимуть себе не громадянами певної країнами, а громадянами Європи. Науковці навіть беруться вже сьогодні оприлюднити можливе співвідношення: 32 % «націофілів» проти 68% «європофілів» (за австрійським науковим виданням «Європейські вчення і теорії»).

Вже нині в різних країнах, в тому числі і в Австрії, розробляються проекти, які б повертали молодь до своїх національних цінностей. Держави шукають такі механізми і шляхи, щоби молодому поколінню була цікава власна історія, аби молоді люди ідентифікували себе, в першу чергу, як певну націю, а не мешканця Європейського Союзу. Адже ЄС постійно розширюється, і якщо тільки при його створенні країни мали спільні культурні, релігійні і ментальні цінності, то тепер ЄС уже надто різношерста структура, констатують науковці. Спочатку ЄС планувався як «елітний клуб» розвинутих, успішних, географічно та культурно близьких держав. На разі до нього входять країни різних культур, релігій і економічного розвитку, тому і саме поняття «я – європеєць» стає все розмитішим і абстрактнішим. Чи готові однаково прийняти європейські цінності Бельгія і Румунія, Франція і Словенія, Австрія і Мальта? І власне, як тепер вивести для них всіх уніфіковане поняття «європейських цінностей»? Який спосіб життя? Яка ментальність? Яка культура? Ці запитання є першочерговими для австрійців – противників членства в ЄС.

Тенденційне розширення на Схід, вважають австрійці, не сприяє розвитку ЄС, вони не хочуть ділити «свою Європу» з «Європою східної цивілізації», адже і насправді, це два різних культурних і ментальних утворення.

П.С. Ця стаття ніяк не покликана спровокувати в українців негативне ставлення до ЄС. Українці повинні повномасштабно оцінювати всі переваги і ризики, пов’язані із членством в цій організації. Українське суспільство має ви кристалізувати ментальний національний алмаз, який буде непросто надщербити при глибшій інтеграції до ЄС. Тільки після цього і необхідних економічних і політичних реформ ми зможемо без острахів претендувати на крісло за столом «елітного клубу» Євросоюзу.

Леся Воронюк

http://bukviche.com/section-table/34-2011-01-03-15-39-11/62-avstria