вересня 17, 2012

Так, виявляється, в Хотів можна хотіти. Це невеличке село за 3 км від Києва дуже миле. Чисте, відбудоване – сучасні будинки, нові школа та церква. Минулої неділі, 16 вересня у хотівчан було храмове свято, а з його нагоди – етнофестиваль. Фестиваль гарного розмаху, приємний на дотик (старовинні рушники, сорочки, в’язані вовняні жилетки), добрий на смак (наваристий куліш, кава з чебрецем, здобні жайворонки), дзвінкий на слух (етномузика+сучасна література) та натхненний на настрій (піднесений). Мене найбільше вразила кількість дітей. Скільки ж маленьких українців, і всі в вишиванках. І тут варто наголосити на заслузі батьків, адже все треба давати дитині з малечку, поки формується її свідомість, її тендітне розуміння світу, коли вона з маленького пуцьвірінка перетворюється на людину, на громадянина, на сім’янина, на друга…

Мене з моїм чоловіком, письменником Андрієм Волошиним запросили виступити на літературній сцені. Такі читання під відкритим небом завжди значно відрізняються від камерних, в якомусь затишному кафе чи аудиторії. Вони якісь просторіші. На літсцені читало і чимало зовсім молодих авторів, і мені, наприклад, дуже сподобався виступ Володимира Цибенка!!! Так, це дуже рідкісно, коли відкриваєш для себе молодого гарного автора. Бо зараз більшість, а особливо хлопці пишуть матюки і вульгарності, і це дуже сумно, бо це спотворює літературу… А от Цибенко пише красиво, відверто і проникливо, як кажуть дівчата, я таке люблю.

Tags: , ,