лютого 8, 2013

«…Сенс життя – у вірі в щастя»

     Така проста істина становить лейтмотив збірки ліричних прозових мініатюр Лесі Воронюк «Записки на зап’ястях», що її 14 листопада 2012 року молода письменниця у творчому тандемі зі скрипалькою Ксенею Слободян презентувала студентам Київського національного лінгвістичного університету. Зібравши під однією обкладинкою, як можна довідатися з назв окремих текстів,

 

 

у найнесподіваніших місцях – на сходах, на виноградній лозі, на бруківці, на Ірининих шпильках тощо – колекцію милих серцю епізодів спілкування зі світом, авторка присвятила цю книжку своїм ровесникам.

Хто вони і які вони, її ровесники, потенційні читачі? Ті, для кого, скажімо, «ікаруси» вже бувають тільки старими, проте й до цих «безкрилих» залізних істот лірична героїня відчуває певний сантимент: у них, мовляв, «думається і пишеться добре» (с. 7); для кого зрозумілі такі семантичні конотації: одна з героїнь просить називати її Наталею, про всяк випадок – «можна і Наталка, тільки не Наташа» (с. 37); хто лише з підручників історії знає про «вусатого і лисого наглядачів», але від того «не простіше, бо демократія розпусна» (с. 39).

Як народжувалися такі тексти? По-різному. Наприклад, найліричніша «записка», як зізналася Леся Воронюк, з’явилася внаслідок нестерпного бажання авторки втекти з нудної прес-конференції високопоставленого чиновника. Вийшла така собі пастораль: «Довговуха вівця метнула вбік, я впала і розбила коліно так, що кров почала стріляти фонтаном… Вівці обступили мене і почали бекати. Голосно-преголосно! Бекали ще й нюхали. Сама піднятися не могла, тому чекала, коли ж надійде бабка Вітя. Вона стрімко розганяла тонкошерстих, а вони її не пускали. У них з’явилося ще нове ягня – я» (с. 47).

    Загалом позитивний настрій книжки зумовлений тим, що, відчувається, Леся Воронюк по-справжньому любить життя: чернівецьку бруківку («Записка на бруківці»), павука Васю, що живе на моніторі її робочого комп’ютера («Записка на лапі павука»). Любить своїх друзів Назара, Андрія, Наталю, Володьку з Іриною… Любить, навіть незважаючи на те, що «чоловіки не люблять досконалих дівчат» і «думають лише про пиво, політику і футбол» (с. 17), а Назар у смугастому піджаку став «гладким і бридким» і «навіть трохи сучим» (с. 57).

   Ю. Мариненко

(текст та фото з сайту http://ukrfilolog.knlu.kiev.ua/?page_id=135)