жовтня 24, 2011

Вікторія Андріївна Китайгородська належить до тих унікальних людей, яких буденність не перевчає звично сприймати світ і довколишню красу. Вона народилася у селянській буковинській родині перед початком Другої світової. Батько загинув на війні, мати-колгоспниця з трьома дітьми (Вікторія – наймолодша) залишилася одна. Із 12 років маленька Вікторія була змушена працювати в колгоспі – сапати по кілька норм буряків, носити важкі кошики з виноградом, прокидаючись о четвертій ранку і засинаючи майже о півночі. Не зважаючи на страшенну втому і виснаженість, дівчинка з мамою і сестрою сідали за верстат, і доки були сили, ткали верети та килими У 1950-х роках ткацтво килимів було поширеним мистецтвом на Буковині. Ткацькі верстати були у кожному домі, але з часом мода на промислові килими, гобелени, верети витіснила домоткані речі з побуту селян, замінивши неймовірної краси і неповторності мистецькі витвори на плюшеві настінні картини з оленями та ведмедями. Традиційне українське мистецтво стало надто простим і ужитковим для пересічних людей, тимчасова мода взяла гору, і вже через десяток років жінок, які тчуть великоформатні килими, а не доріжки чи гобелени, знайти стало майже не можливо. Коли через добрий десяток років ткацтво знову почало набувати ваги, до Вікторії Китайгородської почали ставати в чергу з усієї області, аби вона виткала килим на весілля, новосілля чи на подарунок.

Вирісши на березі Дністра серед краси лісу, весняних садів, майстриня не втратила з роками відчуття досконалості природи. Сьогодні її подвір’я від ранньої весни й до перших снігів усіяне квітами – підсніжниками, нарцисами, тюльпанами, чорнобривцями, півоніями, трояндами, м’ятою, рутою.

Усі ці квіти вона переносить на свої килими. Саме квіткова тема є улюбленою темою ткалі. Більшість візерунків на килимі вона створює власноруч, і саме тут виявляється неймовірна здібність Вікторії Андріївні – вона ніколи перед тим, як почати ткати, не компонує новий візерунок на папері, а відразу тче килим і ніколи не помиляється в розрахунках! Вишивальниці добре знають ціну помилки в недостачу або перебір одного хрестика – тоді втрачається увесь малюнок, вишивку доводиться перероблювати. А ви уявіть килими, що мають розміри три на п’ять метрів. Чи зміг би навіть досвідчений математик не помилитися жодного разу в таких складних розрахунках? Окрім цього, майстриня сама добирає кольори, які і досі називає на свій лад: бузковий, оливковий, вишневий, камінковий (морський) тощо.

До речі, ще донедавна всі нитки Вікторія Андріївна фарбувала сама. Та що там нитки. Майстриня займалася ткацтвом повного циклу – від вирощення вівці з вовною і до експонування готового килима на виставці. Процес ось який, розповідає Вікторія Андріївна, – щовесни овець стрижуть, потім перуть вовну, з неї прядуть нитки і в мітках (спеціальні вовняні рулони) фарбують у красильнях (сільських фарбувальнях), потім змотують у клубки і аж після того використовують для ткацтва. Мабуть через те, що всі матеріали виготовлені в домашніх умовах (сам верстат змайстрував покійний чоловік пані Вікторії Микита), її роботи мають особливу енергетику, вони теплі, світлі та позитивні.

Майстриня народної творчості з ткацтва, лауреатка мистецької премії імені Георгія Гараса, Вікторія Китайгородська володіє кількома техніками ткацтва, вона – авторка понад півтори сотні ткацьких шедеврів. Її роботи є у приватних колекціях Польщі, Молдови, Грузії, Росії.

Фрагмент килима "Океан квітів"Одна з останніх робіт мисткині, виткана до її 70-літнього ювілею, – «Океан квітів» (килим розмірами три на п’ять метрів) одразу став предметом жвавого обговорення мистецтвознавців Буковини. На ньому ткаля зобразила близько сотні квітів та використала стільки ж тонів.

У 2010 році перед Великоднем Вікторія Китайгородська виткала в повен зріст образ Ісуса Христа «Ісус Христос з ягням» та «Богородицю», які відразу ж були експоновані на ювілейній виставці, до Різдва знову стануть доречними прикрасами в господі майстрині, яку вона перетворила на музей-садибу народного мистецтва.

Вікторія Китайгородська настільки неповторна у ткацькому мистецтві, наскільки Марія Приймаченко в живописі. Ці надзвичайно талановиті жінки без спеціальної освіти та умов для творчості зуміли зберегти українське народне мистецтво, пропустити через свою душу і викристалізувати у свій неповторний стиль.

Самобутність та збереження старовинного виду мистецтва – це те, що найбільше підносить творчість Вікторії Андріївни в очах громадськості. Не зважаючи на поважний вік, жінка не збирається припиняти займатися улюбленою справою, навпаки, каже, що в ткацтві – сенс життя, адже воно залишиться ще на багато років. У цьому вислові й філософія життя ткалі: «Кожна людина повинна по собі щось залишити».

Леся Воронюк