жовтня 2, 2014

(спроба нелітературного відгуку на колективну збірку віршів «Небесна сотня».Чернівці. «Букрек». 2014)

Важко було знайти потрібні слова для людського і читацького відгуку про цю книгу…Водночас не мала права відмовчуватися, не відгукнутися, бо у суголоссі щирих молитов душевний біль білішає, стихає, перероджується у світло…
Антологія майданівських віршів «Небесна сотня»…Чернівецьке видавництво «Букрек». Рік 2014…Видання друге, доповнене…
Я ніколи не забуду тієї презентації у Чернівецькому національному університеті ім.. Ю. Федьковича…Величезна зала, ущерть заповнена людьми…Багато хто у чорних хустинках, з портретами рідних і близьких, які з полум`я Майдану вознеслися у сотню Небесних Ангелів…І тендітна молода письменниця і журналіст Леся Воронюк із семимісячною Софійкою на руках… Саме вона стала упорядником одного з перших

жовтня 2, 2014

Мине цей страшний час війни на території нашої Батьківщини, тому що він мусить минути, але імена українців, ті, що боронили Незалежність і Соборність України, поклали своє життя на Майдані за нас, живих, і стали називатися Небесною сотнею, повинні жити вічно у наших серцях. Тому що мова йде про мужніх, відважних, відшліфованих любов’ю до рідної матері-України героїв-майданців про яких вже складено і ще будуть складатися пісні та нариси, балади та поезії.

Враховуючи велику цінність літературної творчості, в якій оспівується майданівська тематика, та болісний історичний факт із життя українців, у чернівецької письменниці та журналістки Лесі Воронюк виникла ідея укласти антологію майданівських віршів «Небесна Сотня». Перебуваючи у пориві нестримного бажання, вона збирає вірші через Інтернет мережу, деякі з них часто кочували із сторінки на сторінку, втрачаючи ім’я автора. Та очевидно, тут не має ніякої випадковості, є лише логічне пояснення. Так як автор вкладав у строфи всю свою душу, переживання та смуток, не думаючи про майбутнє свого творіння, так упорядник не думала про значимість своєї справи – увіковічення великого кусня історії!

жовтня 2, 2014

Книги, як люди, є різні… У кожної своя доля, своє призначення, своє місце в історії, літературі, сьогоденні, минулому і майбутньому. Одні читаються легко і швидко, на одному диханні, як кажуть. Інші потребують терпіння, часом чималих зусиль і волі…Одні пишуться на догоду загалові, інші, щоб чогось навчити загал, треті – щоб зробити приємне авторові.

Але є ще четверті – це книги знакові, епохальні, обпалені вогнем подій, що вирішують долю народів, країн та націй. Такі книги здатні кликати до звершень, революцій, звитяг і водночас у них назавжди закарбований злет людської гідності, нескореності, дух свободи, біль втрати, готовність до самопожертви заради утвердження правди і справедливості. Сторінки таких книг обмиті слізьми тих, хто оплакував героїв, завдяки котрим виборюється гідне сьогодення і майбутнє для народу, що повстав проти кровопивць,  які уважали його за непотріб, за німого раба, руками якого лише множаться їхні статки.

вересня 15, 2014

j-vModMYTSAМаленька квартирка у Львові.
За північ. В фіалках стіна.
У згустках вікон – духи передзимові.
Ти спиш. Я на підлозі одна.
Тоненька шовкова сорочка
На люстрі твій сон береже,
А я – зовсім гола, я – віршова дочка,
Люби лиш такою мене.
Душа у блокнота блакиті – мов паня,
Словечка – тугі, рима – глибока,
Якби лиш дожити нам до світання,
Бо щось крізь паркетні шпарини
Затягує нас в підземелля безоке.
А може, і добре сховатись назавжди,
Розводити трюфелі, знати туманів всі келії,
Ти все це сьогодні побачити мав би,
Та сонцежовток розбився на приспаній стелі.
12.09.2014
(с) Леся Воронюк

травня 21, 2014

Моя мама –
Велика біла ведмедиця,
На грудях у неї
М’яко спати,
…Черешні в дитинстві рвати,
Пірнати у гори пшениці,
Яку комбайн
Віддав зі свого черева,
Бабуся біля кухні – дерево,
Від шовковиці – солодка трава,
Курча збирає жнива
Із землі – з долоні
Скіфської мами,
Яка одна в сльозах,
У людях, поривах,
У галунках, меді,
Мачалниках,
Пожовклих від сонця
Сорочках.
… На грудях у неї
М’яко спати,
Тепло брати,
В коси густі-довгі
Плакати, вити, мовчати,
Сни полотном обвивати!
А потім – талію затягнути,
Біле плаття вбрати,
Вінок собі причепити
І від її острова відлетіти
Маленькою синицею.
Крила дорогою зальоденіють,
Думки вітри розсіють,
Хочеться до мами під крило,
У рукав гаптований,
У тайстру зацяцьковану,
У макітру замедовану,
Щоб рученьки і ніженьки
Були нею заціловані.
Березень, 2012
(с) Леся Воронюк

Posted in Важливе, Вірші |
лютого 15, 2014

78_main

 

 

 

 

 

Ще одну ніч перебудемо вдвох —
Я і твоя донечка Софійка,
Їй рахую сім сотень зірок,
Та для соку сну згубилась лійка.
Ти її бруківкою розбив,
Заховав в метро-вагоні,
Ти крізь неї сто ночей зцідив,
В січня ночі вкутана я лише в безсоння.
Софі шкребоче пальчиком мою щоку,
Присни її-мої сірі очі.
Ультрамарин.
Ультрас — світлі лицарі цієї ночі,
Діжки повні дров дощу.
— Ні, ти нас не любиш! —
Кричу тобі і трусь до твого светра,
Як худе безхвосте кошеня,
Ступаєш ще півметра,
Ця відстань — півжиття крізь навмання.
— Коли в неї виросте шостий зуб,
Вона мене спитає, де я був.
Чи зможу подивитись в її-твої очі,
Якщо не буду там,
Де шини куріють щодень й щоночі
І виїдають легені на сито,
Але краще не могти дихати,
Аніж не мати права жити…
І ось ти полетів у серце Києва, між сотники,
Гримить земля, трясеться небо,
В кишенях в тебе — не бинти,
П’ять пачок цигарок.
«Можна хоч «Дойну», — кажуть козаки, —
Та «Честер» — таки те, що треба».
…Як ти живий, то і я жива.
Наше зерня вже любить мене обіймати,
Коли крізь бруківку проб’ється весна,
Ми будемо втрьох засинати.

травня 31, 2013

Кожного року я відчуваю все більшу відповідальність за людей, які долучаються до акції День вишиванки і одягають вишиті українські сорочки. Цього року хотіла би розповісти вам один епізод з української історії, який я, на жаль, не зустрічала ані в шкільних, ані в університетських підручниках. У 1934 році у Харкові відбувся всеукраїнський з’їзд народних співців-сліпців кобзарів. За офіційною версією радянської влади, їх було зібрано задля того, щоб на державному рівні налагодити їх роботу. Та насправді після з’їзду понад 300 сліпців разом з їхніми неповнолітніми поводирями нквдисти вивезли за місто і розстріляли, тіла засипали у придорожній траншеї, а кобзи спалили.
Давайте поставимо собі просте запитання: чи могли 300 бідних сліпців були загрозою для добре налагодженої радянської системи? Відповідь очевидна – так. Адже кобзарі, наче бджоли, переносили з села в село, з міста в місто українські пісні, а з ними – українську історію та культуру – генетичну свідомість нашої нації.
Саме тому свідомі громадяни завжди були загрозою для будь-якого режиму. Таких людей важко зламати, ними неможливо управляти. Вони ніколи не підуть проти своєї країни чи свого народу.
Я пишаюся кожним, хто сьогодні у вишиванці, я вам дякую і знаю, що на вашому поколінні ген нації зламаний не буде.

Posted in Зустрічі |
травня 31, 2013

3 квітня у стінах Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка відбулася зустріч із журналістом телеканалу СТБ, ідейником та організатором акцій «День вишиванки», головою Всеукраїнського фестивалю молодіжного етнічного кіно «Кіноетніка», автором 3-х прозових збірок –«Жовтий янгол», «Серце сонця», «Записки на зап’ястях» – Лесею Воронюк.

квітня 28, 2013

Майбутні журналісти –   студенти інституту філології та журналістики Житомирського державного університету ім. Івана Франка 25 квітня зустрілися  із Лесею Воронюк-Волошиною – українською письменницею,

Posted in Зустрічі |
квітня 14, 2013

Флеш-моб акція, започаткована студентами Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, відбудеться цього року вже вшосте. Вперше в стінах факультету історії політології та міжнародних відносин ЧНУ в акції взяли участь кілька десятків студентів, а вже за 3 роки Чернівці встановили Гіннесівський рекорд за кількістю людей, одночасно одягнених у вишиванки.

Posted in Важливе |