травня 16, 2010

14 травня у столичному Театрі оперети відбулася київська прем’єра вистави чернівецького театру «Туга за майбутнім», яка відразу стала справжнім потрясінням у театральному житті Києва. Глядачі не відпускали акторів зі сцени 15 хвилин, бурхливі оплески, «браво» і море квітів – це не просто перемога, а тріумфальна перемога, кажуть київські колеги чернівецьких акторів, адже столична публіка ніколи не страждає на голод за хорошими постановками, є достатньо перебірливою і досить скептичною щодо провінційних театрів, та «Туга за майбутнім» не залишила байдужим нікого. Хто бачив цю виставу у Чернівцях, де вона завжди також збирає аншлаги, добре розуміє, про що йдеться.
«Туга за майбутнім» – це постановка талановитої буковинської, а тепер вже з українським ім’ям режисерки Людмили Скрипки за віршами та спогадами відомої письменниці Віри Китайгородської. Ця вистава – багатошарове полотно української історії від середини 20-го до початку 21 століття.
Письменниця та режисерка звернулися до мало висвітлених сторінок життя кількох минулих та теперішнього поколінь. У виставі тонко поєднані буковинські традиції, мова з філософськими роздумами про зв’язок між поколіннями, сутність родини, цінність рідної землі. Ті, хто бачив виставу бодай один раз, зізнаються, найбільш вражаючими і глибокими моментами є сцени у красильні (місці, де колись жінки фарбували вовняні нитки) та із кроєм суконь для дівчат у кравця Гріші; чуттєвий і пронизливий монолог 80-річної героїні Гані Кацапки, котра під час Голодомору втратила сімох синів, не залишила байдужими і сцена-повернення жінок-заробітчанок з Італії. Власне, саме ця тема і є тією головною ниткою, що тягнеться крізь всю виставу: українське жіноцтво мігрує закордон, руйнуються родини, діти виростають без матерів, без їхнього тепла, уваги, їм ніхто не передає набуті століттями цінності роду і нації…
У цих моментах глядачі просто не могли стримати сліз, адже багато хто впізнав тут історію власної родини і свого життя.
Як зазначає режисер вистави Людмила Скрипка, постановка – це жива матерія, чутлива до того, як живе країна. За рік існування «Туги» сцена, де за столом збирається сільська громада, постійно змінювалася, скажімо, в останню версію автори не побоялися внести репліки про Крим.
За задумом режисерки, у виставі присутня ще одна особа – не зовсім героїня, а швидше думка, емоції і роздуми про життя – це вірші Віри Китайгородської. Їх виносила в собі і втілила у сценічне життя актриса Лариса Попенко, котра і стала поеткою на сцені. Як наголошують постановники вистави, її завданням було не просто прочитати складні і сконцентровані у силі слова вірші письменниці, їх потрібно було відчути і віддати залу.
Авторка віршів і спогадів, за котрими написана вистава, Віра Китайгородська на прес-конференції у Києві зізналася, що їй експеримент із поезією і театром був дуже цікавим: «Режисер Людмила Скрипка перепустила через себе кожне слово моїх віршів і тонко поєднала філософію письменника із болючою темою нового заробітчанства. Творчі люди, інтелігенція – завжди на сторожі суспільного життя, ми не можемо мовчати, коли болить».
Те, що експеримент вдався, зазначила на зустрічі із київськими журналістами і філолог та літературознавець Оксана Івасюк: «Це дуже актуальна і багатоаспектна вистава, вона має і агітаційний, і мистецьких зміст. Агітаційний – це звернення «матері, вертайтеся додому», мистецький – це поєднання театру із високоінтелектуальною і духовною поезією, «Туга за майбутнім» є соціально-культурним явищем».
Нагадаю, що ініціатором вистави став колишній голова Чернівецької ОДА Володимир Куліш, після перегляду «Туги за майбутнім» у Чернівцях її високо оцінила голова фонду «Україна 3000» Катерина Ющенко та ще минулого літа пообіцяла, що виставу побачать в Києві. Саме фонд «Україна 3000»і зайнявся підготовкою вистави у столиці. Теперішня прем’єра у столиці була присвячена Дню матері. Як наголосила пані Катерина, на її думку, чернівецький театр є надзвичайно прогресивним і талановитим: «Це дуже сильна вистава, у Києві є безліч театрів, але вони рідко експериментують, а мистецтво вимагає руху і прогресу, чернівецький театр для мене – авангард, хочу наголосити, що ми перестаємо розмежовувати мистецтво на провінційне і столичне, бо після того, як я познайомилася із такими творчими і великими буковинками-українками як Людмила Скрипка і Віра Китайгородська, розставила свої акценти  у мистецтві».
На київську прем’єру вистави спеціально прилетів із Греції голова Буковинського земляцтва Валерій Цибух. Він зауважив, що було б добре, якби «Тугу за майбутнім» побачили українці закордоном. На разі організатори столичної прем’єри вже працюють над тим, щоби з’явилася відеоверсія вистави та не полишають надії, що їм вдасться показати її «наживо» у Італії, Іспанії, Португалії та Канаді.

Леся Воронюк