Posts Tagged ‘Антологія майданівських віршів’

Antologia bólu i pocieszenia

четвер, жовтня 2, 2014

Intensywnym konfliktom społecznym towarzyszy często eksplozja poezji obywatelsko-patriotycznej. Tak też stało się na przełomie 2013 i 2014 roku, gdy pod wpływem wydarzeń na Majdanie wiele osób na Ukrainie zaczęło pisać wiersze. Owocem tego literackiego zrywu stała się antologia Niebiańska Sotnia, zawierająca utwory ponad dwustu autorów, która ukazała się w czerniowieckim wydawnictwie Bukrek.

Żadne zdarzenie w dziejach Ukrainy nie wywoływało tak dużej aktywności literackiej. Oznacza to, że Majdan wykształcił nie tylko nową jakość w ukraińskim życiu politycznym, ale także w kulturze. Literatura i sztuka odegrały niezwykle ważną rolę w obaleniu reżimu Janukowycza: poprzez nie były wyrażane treści protestacyjne, które nie miały szansy na zaistnienie w oficjalnym obiegu ze względu na cenzurę. Na Majdanie prezentowano koncerty muzyczne, wystawy malarskie, instalacje artystyczne, zaś opublikowane w antologii utwory były odczytywane na spotkaniach literackich lub śpiewane jako piosenki. Jednym z kanałów ich dystrybucji był także internet. (більше…)

Антологія «Небесна сотня»: поезія факту чи поезія як факт?

четвер, жовтня 2, 2014

Суспільна тематика в літературі активно продукується у період розвитку тої чи іншої проблеми чи просто під час проходження суспільством певного етапу і помітно пригасає відразу після того, як цей етап пройдений і зміни відбулися. Громадянська лірика в різних її виявах чи не найяскравіше цьому підтвердження, особливо так звана революційна поезія.

Але чи можемо категорично стверджувати про тимчасову актуальність таких текстів? Воно, може, би так  і було, якби історія не мала властивості розвиватися по спіралі, а суспільні події – чи не з фотографічною точністю повторюватися. Поезія факту є і була свідченням того чи іншого суспільного стану, поки є розвиток цьому станові – доти звертаються до подібного тексту, минає стан – вірш уже сприймають як свідчення, такий собі поетичний документ часу.
Цієї зими медійний простір заповнили цитування українських класиків – «Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте!» (Іван Франко), «Європа мовчала» (Олександр Олесь), поезії Тараса Шевченка,  Василя Стуса, Тараса Мельничука, Василя Симоненка. (більше…)

Молитовник пам`яті

четвер, жовтня 2, 2014

(спроба нелітературного відгуку на колективну збірку віршів «Небесна сотня».Чернівці. «Букрек». 2014)

Важко було знайти потрібні слова для людського і читацького відгуку про цю книгу…Водночас не мала права відмовчуватися, не відгукнутися, бо у суголоссі щирих молитов душевний біль білішає, стихає, перероджується у світло…
Антологія майданівських віршів «Небесна сотня»…Чернівецьке видавництво «Букрек». Рік 2014…Видання друге, доповнене…
Я ніколи не забуду тієї презентації у Чернівецькому національному університеті ім.. Ю. Федьковича…Величезна зала, ущерть заповнена людьми…Багато хто у чорних хустинках, з портретами рідних і близьких, які з полум`я Майдану вознеслися у сотню Небесних Ангелів…І тендітна молода письменниця і журналіст Леся Воронюк із семимісячною Софійкою на руках… Саме вона стала упорядником одного з перших (більше…)

За патріотичним духом та історичною цінністю – книга «Небесна Сотня» одна із кращих в Україні

четвер, жовтня 2, 2014

Мине цей страшний час війни на території нашої Батьківщини, тому що він мусить минути, але імена українців, ті, що боронили Незалежність і Соборність України, поклали своє життя на Майдані за нас, живих, і стали називатися Небесною сотнею, повинні жити вічно у наших серцях. Тому що мова йде про мужніх, відважних, відшліфованих любов’ю до рідної матері-України героїв-майданців про яких вже складено і ще будуть складатися пісні та нариси, балади та поезії.

Враховуючи велику цінність літературної творчості, в якій оспівується майданівська тематика, та болісний історичний факт із життя українців, у чернівецької письменниці та журналістки Лесі Воронюк виникла ідея укласти антологію майданівських віршів «Небесна Сотня». Перебуваючи у пориві нестримного бажання, вона збирає вірші через Інтернет мережу, деякі з них часто кочували із сторінки на сторінку, втрачаючи ім’я автора. Та очевидно, тут не має ніякої випадковості, є лише логічне пояснення. Так як автор вкладав у строфи всю свою душу, переживання та смуток, не думаючи про майбутнє свого творіння, так упорядник не думала про значимість своєї справи – увіковічення великого кусня історії! (більше…)

І СМЕРТЬ ГЕРОЇВ ВКАЖЕ НАМ, ЯК ПРО БЕЗСМЕРТЯ ПАМ’ЯТАТИ… (Грегорі Перон…)

четвер, жовтня 2, 2014

Книги, як люди, є різні… У кожної своя доля, своє призначення, своє місце в історії, літературі, сьогоденні, минулому і майбутньому. Одні читаються легко і швидко, на одному диханні, як кажуть. Інші потребують терпіння, часом чималих зусиль і волі…Одні пишуться на догоду загалові, інші, щоб чогось навчити загал, треті – щоб зробити приємне авторові.

Але є ще четверті – це книги знакові, епохальні, обпалені вогнем подій, що вирішують долю народів, країн та націй. Такі книги здатні кликати до звершень, революцій, звитяг і водночас у них назавжди закарбований злет людської гідності, нескореності, дух свободи, біль втрати, готовність до самопожертви заради утвердження правди і справедливості. Сторінки таких книг обмиті слізьми тих, хто оплакував героїв, завдяки котрим виборюється гідне сьогодення і майбутнє для народу, що повстав проти кровопивць,  які уважали його за непотріб, за німого раба, руками якого лише множаться їхні статки. (більше…)

Ще одну ніч перебудемо вдвох

субота, лютого 15, 2014

78_main

 

 

 

 

 

Ще одну ніч перебудемо вдвох —
Я і твоя донечка Софійка,
Їй рахую сім сотень зірок,
Та для соку сну згубилась лійка.
Ти її бруківкою розбив,
Заховав в метро-вагоні,
Ти крізь неї сто ночей зцідив,
В січня ночі вкутана я лише в безсоння.
Софі шкребоче пальчиком мою щоку,
Присни її-мої сірі очі.
Ультрамарин.
Ультрас — світлі лицарі цієї ночі,
Діжки повні дров дощу.
— Ні, ти нас не любиш! —
Кричу тобі і трусь до твого светра,
Як худе безхвосте кошеня,
Ступаєш ще півметра,
Ця відстань — півжиття крізь навмання.
— Коли в неї виросте шостий зуб,
Вона мене спитає, де я був.
Чи зможу подивитись в її-твої очі,
Якщо не буду там,
Де шини куріють щодень й щоночі
І виїдають легені на сито,
Але краще не могти дихати,
Аніж не мати права жити…
І ось ти полетів у серце Києва, між сотники,
Гримить земля, трясеться небо,
В кишенях в тебе — не бинти,
П’ять пачок цигарок.
«Можна хоч «Дойну», — кажуть козаки, —
Та «Честер» — таки те, що треба».
…Як ти живий, то і я жива.
Наше зерня вже любить мене обіймати,
Коли крізь бруківку проб’ється весна,
Ми будемо втрьох засинати.